Стригтись чи не стригтись. 12 років життя мого волосся.

Під час вагітності я майже не стриглась, тож коси вимахали ого-го. Чи шкода мені було відстригати таку довжину? Аніскілечки. Ну добре, може перші п'ять секунд. Але коли під лезом ножиць полягло перше пасмо шкодувати про щось було вже пізно. Та й чого хвилюватись, я ж довіряю майстру.
Але так було не завжди. Не один раз за життя я виходила з перукарні з плачем і молилась,  щоб якась чергова кострубата стрижка скоріше відросла. Аж до поки не знайшла свого стиліста (Таню, привіт).
Щоб ви зрозуміли про що я говорю, то сьогодні покажу кілька раритетних світлин якою я була колись і як докотилась до того, якою є зараз.

Я планувала почати показувати фото з 2005 року, але всі світлини тих часів не пройшли цензуру, тому зустрічайте Уляну (тоді ще Бодай) 2006 року випуску. (на фоні мусить тихенько грати "Старі фотографії"  Скрябіна) .


Так-так, то був далекий 2006 рік. Кінець першого курсу. То було якесь застілля в гуртожитку, тому я зі склянкою і тому з пластиковою.  Фото зі серії "Невже це я?". До речі, я й справді лише завдяки багатьом знимкам пригадала, які зачіски носила. І, о матінко, невже був час, що я носила обруч?


То вже 2007. Наше перше літо з майбутнім чоловіком. Карпати. То була ера відрощування гривки. І тут в мене ще натуральний колір волосся.


2008. А потім я пішла працювати адміном в салон краси і понеслось. Мої перші експерименти з рудим кольором, який вийшов таким випадково. І дівчата переконали мене, що гривка, то все-таки моє і відрощувати її не треба.


2009. Я досі з гривкою.


Не знаю куди пропали фотки з 2010,але вочевидь саме тоді я мало стриглась. Он які коси вимахали. Фото датується 2011 роком і тут я за своїм першим робочим столом на радіо Незалежність. Ух і чорна ж я була.



Рік 2012. Я стаю схожа на людину, виходжу заміж, змінюю роботу. Життя вирує. Здається, перед весіллям я мала найдовше волосся за життя. Відрощувала "під вельон".


Але так тривало недовго. Довгі коси були обрізані вже наступного року. 2013 рік, я на LFW.  І все ж без гривки мені безсумніву краще. Теж так думаєте?



Я все намагалась пригадати коли підстригла каре. А то був 2014. Невже так давно? Лише Господь знає, як довго я дозрівала до цієї зачіски.


 Тепер я зрозуміла нашо фоткатись на морі. Щоб переглядати ці світлини зимовими вечорами. Як я скучила за літом. Карешка 2015.


 Потім почались експерименти з кольором. Листопад 2015. Заскучала за таким вогнем на голові.


Потім було ще яскравіше. Літо 2016. Але каре вже відрощую.

Наприкінці 2016 нас чекав маленький сюрприз, який тепер зветься Олександра. Тож з рудим довелось попрощатись, щоб не так часто фарбуватись. А на гормональному фоні волосся відросло як на дріжджах.





2018 я зустріла з отакенними косами.


Волосся аж проситься підстригтись. Пра?
Після Різдва я просто взяла телефон до рук і написала: "Таня, записуй мене на стрижку. Будемо коротко. Душа потребує змін".
І ось результат.


Вже майже місяць я вдруге щаслива власниця стильної карешки. Вона потішить мене місяць-другий, а там дивись і знов захочеться відростити "косу русу до пояса". Але зараз я почуваюсь з такою зачіскою дуже комфортно.
А ви часто змінюєте зачіску?

Д. С.  Вам дякую, що дочитали. А собі просто дякую за цей пост, який розворушив чимало спогадів.